Совсем недавно мы писали о зимних сомнениях, рассеянных весною, праздником Святого Светлого Воскресения. Грустили о весне, о первых почках на веточках деревьев, о первоцвете весны…
Як дивно вітер шелестить
Серед гілок дерев зимових.
Він про кохання мріє знову:
Листок зелений, як тремтить!
Й хуртовини менестрелі
Не хочуть залишати нас,
Весняним таки буде час
Й пролунає дзвін капелі.
Бруньки набухнуть на гілках.
Й квітки забринять коханням.
Палким й радісним бажанням
Весна проявиться в очах.
И вот весна, вступившая в свои владения, уступает дорогу приходящему лету, усеяв землю и тротуары лепестковым снегом. И душа поет от счастья, наполненная нежностью и удивительной легкостью.
Мы мчимся в вихре событий, радуясь мимолетнему ощущению счастья, умиротворения в душах наших, радуясь самой жизни, радуясь любви, наполняющей нас. Мы – счастливы! И это – так просто! Счастье! – это просто, когда нет несчастья… Мы наполнены радостью жизни и мира и сердца тихо поют «Спаси Господи! – СпасиБО!» Спасибо, что рождены мы людьми на вечно куда-то спешащей планете Земля, несущейся со скоростью 65 км в секунду по своей орбите в соприкосновении с Вечностью. Мы счастливы! Ждем лета! Улыбнитесь, сегодня суббота, скорее на речку, озеро, в лес, наполнитесь свежим, переполняющем вас воздухом, энергией радости и любви, будьте просто – счастливы!
Комментарий автора: Счастье в нас, счастье рядом, счастье - мы творения Божьи.И это остро понимаешь, провожая близких в путь вечный.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Песня ветра - Анита Костеневич Тридцатое июня 2005, четверг, 8 вечера.
ручка плохо писала, но я ни в какую не хотела идти в дом за другой. Ни-ни, покидать место упоительной красоты, кто на такое пойдёт под предлогом такой мелочи? Причём так даже острее чувства на бумагу выливались, с ручкой слабо оставляющей следы чернил...
Под влияньем романтичной книги...такой просто, жизненной и милой.
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
